рогою, найшли собі рукавиці, ваганиці і вроки… Стали поділятися: одному — рукавиці, другому — ваганиці, третьому — вроки. (Заклин.) Чуб. I. 132.
Ваганки́. Ум. отъ вагани.
Вага́тися, га́юся, єшся, гл. Колебаться, не рѣшаться. От громада й присудила: комусь треба лізти у яму і подивитись, що там таке; всі вагаються. Рудч. Ск. II. 195.
Вагівни́ця, ці, ж. Вѣсы. Усі на Божій вагівниці легкі, нікчемні як полова. К. Псал. 140.
Вагітна́. Прилаг., употр. только въ ж. р. Беременная (о женщинѣ). Рудч. Ск. I. 209.
Вагове́, во́го, с. Вѣсовой сборъ. К. (Желех.).
Ваго́ви́й, а, е. 1) Продающійся на вѣсъ. Одібрав він миску слив вагових. Мкр. Н. 31. Сталась йому причина — вагова сіль прибила. Рудч. Чп. 169. Сіно вагове. 2) Вѣсовой. 3) Вагови́й дрюк, дрючо́к. Шестъ для поднятія воза при подмазкѣ колесъ. Чуб. VII. 404.
Ва́гом, нар. На вѣсъ, по вѣсу. Усім росказали, який то Тихон став скупий, що вже й хліб вагом дає. Кв. II. 19.
Ваго́н, ну, м. Вагонъ. Порядився з людьми на цілий вагон на чугунку возити овес. Г. Барв. 204.
Вагоні́ти, ні́ю, єш, гл. Беременѣть. Дівка не повинна їсти усього близнята — яблука там, чи що, бо буде вагоніть усе близнятами. Ном. № 286.
Вагота́, ти́, ж. 1) Тяжесть. Ваготу набірати. АД. I. 334. Звелів водам згромадитись на хмарах. І ваготи не чують, не порвуться. К. Іов. 56. 2) Беременность. Сестра у ваготі ходить. Кіев. г.
Ваготі́ння, ня, с. Тяготѣніе. Ньютон назвав цю силу ваготінням. Ком. I. 57.
Ваготі́ти, ті́ю, єш, гл. Тяготѣть. Желех.
Вагува́тися, гу́юся, єшся, гл. 1) = Вагатися. Вх. Зн. 5. 2) Ссориться, спорить. Його силують, одвертають од неї, а він кислоокої Хвеськи, що батько йому велить любити й брати за себе, не хоче, і вони що-дня вагуються. Така звяга йде в дому. Г. Барв. 536. 3) Мѣряться силами? Їхало 12 братів на войну, тринадцята сестра.... билися, вагувалися, сестра пристала, кров іти перестала. (Заговоръ). Грин. II. 315.
Ваґаш, ша, м. Дорога, которою ходятъ въ полонинахъ овцы на пастбище. Шух. I. 210.
Ва́да, ди, ж. 1) Вредъ. Отим за оце і вади не буде. Канев. у. 2) Недостатокъ. Нема чоловіка без вади. Ном. № 2446.
Ваджува́тися, джу́юся, єшся, гл. — до ко́го. Привязываться, приставать къ кому. Вх. Уг. 229.
Ва́дити, джу, диш, гл. 1) Вредить. Ледачому животові і пироги вадять. Ном. № 7159 Хліб на хліб не вадить. Ном. № 12028. Багацько не вадить. Ном. № 1366. Як не чує, то й не вадить. Ном. 2) безл. Тошнить.
Ва́дитися, джуся, дишся, гл. Ссориться. Ой, мужу, та не вадьмося, та ходім до дому та порадьмося. Гол. III. 544.
Вадки́й, а́, е́. 1) Вредный. 2) Тошный. Уман. IV. 120.
Ва́дко, нар. 1) Вредно. Левч. 16. 2) Тошно. Левч. 163. Ва́дко мені́. Мнѣ плохо, я нехорошо себя чувствую. Желех.
Вадли́вий, а, е. = Вадкий. Закр. Уман. I. 104; IV, 120.
Вадли́во нар. = Вадко. Уман. I. 104.
Важа́к, ка, м. Палочка, на которой наматываютъ и завязываютъ петли при плетеніи сѣтей. Черномор.
Ва́жель, ля, м. Въ нижнемъ мельничномъ жерновѣ: деревянное приспособленіе въ срединѣ его, которымъ можно, при помощи простого механизма, поднимать и опускать этотъ жерновъ. Мнж. 481. См. Варжіль.
Ва́жений, а, е. 1) Взвѣшенный. 2) Выдаваемый по вѣсу. А щоб ніхто не діждав, щоб я важений хліб їла. Кв. П. I. 152.
Важе́нний, а, е. Очень тяжелый. Важенна палиця. Най одягнеться в сирітське гірке нарікання, підпережеться вдовицьким важенним зітханням. К. Псал. 257.
Ва́ження, ня, с. Взвѣшиваніе. Желех.
Важе́нький, а, е. Ум. отъ важки́й.
Важе́нько, нар. Ум. отъ важко.
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Вѣсить; имѣть вѣсъ. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвѣшивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Имѣть значеніе, вѣсъ, значить. Знайду собі иншого.... ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, мѣтить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи
