дають нам іще зразок тодїшньої технїки, артистичної творчости, художнього зрозуміння. Певно, не завсїди ми знаходимо в них саме те, чого б-нам більше хотїло ся. Портрети напраклад маєме тільки декотрих дїячів, і то не завсїди тих, що найбільше нам цїкаві. Які б раді ми були мати портрети Івана Вишенського, Гунї, Орлика, Гордїєнка, М. Шашкевича замість яких небудь малоцїкавих портретів архиєрейських. Дарма не маємо, і мусимо вдоволяти ся замісгь окремих людей тім, що даэ нам загальний образ часу, епохи. Та й тут на церешкодї стає те, що у нас побутові памятки українського житя ще мало на себе звертали уваги, на декотрі часи і сторони житя тілько тепер починають давати позір і помалу збирати матеріал. Але зібране вже дає і тут досить живе понятє про богацтво і ріжносторонність старого українського житя.
У Киіві, дня 25 лютого 1911.
Нинїшнє виданнє друкуєть ся за кордоном. Ілюстрації прийшлось робити на ново, і тому деякі — що не могли бути добре перезняти, тут пропущені або замінені иньшими. Текст повторюєть ся без змін з видання 1918 р. — окрім останнїх сторінок.
В Празї, 25 IX 1919.
