Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,
Із школи поспішав до батька ночувать,
Щоб завтра по закону,
Як слідує, пашнею засівать.
Пізнавши шкапа шлях до-дому,
Смикнула раз, другий — і хлопця понесла.
Хоть здержав він її, та злість його взяла;
Хотів би проучить, та бить її боявся,
А треба ж і себе чим-небудь показать —
Так по оглоблях ну малахаєм шмагать!
Дивись — у мужиків чуприни вже тріщять.
Із Вітром Сонечко розгуторило мову
Про силу, бачите — хто з них міцніший був.
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
„Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?
Як цупко він нап'яв на плечі кобеняк!
Хто з плеч зірве його до-долу,
Хай буде той уже моцак.“
— „Іносе, дми собі!“ так Сонечко сказало,
І Вітер шпарко полетів.
На дворі дуже сумно стало,
По небу хмари скрізь погнало,
А Вітер по землі, крий Боже, заревів,
Наліг на козака, з його одежу цупить.
