Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/48

Хто б'ється дуже, хто не теє,
Хто драла дав, а хто стоїть.
Кому ити куди пора,
Про те балакають меж себе.
Біля московського царя
Стоїть дід, дуже, дуже сивий;
Кониченько хвилясто-гривий
Його до війська не несе.
Під руки два його держало;
На білий світ дививсь він мало;
Для його повмірало все.
Палій! Сібір тебе зсушила!
Уже на жак твій козаки
Не позбіраються в повки!
Захляла молодецька сила.
Чого ж він так замірковав?
Чого так страшно світять очі?
Оце Мазепу він пізнав.
То ворог! Серце заболіло,
Свій рік, своє немощне тіло
Мабуть у перше він прокляв.
По серединці сердюків
Та де-неяких козаків,
Мазепа ходячи сумує.
Із-заду вистріл. Він зирнув,
То Войнаровський так лигнув;
В його руках мушкет димує,
А недалечко молодий
Козак в пилу, в крові валявся;
Почувши волю, кінь порський
Геть степом вибриком побрався.
Козак на гетьмана скакав,