Мартин (на порозі шинку). Гей, Осипе! Бери полові воли, тільки дай мені ще три цілкових. Шинкар каже, що я вже допивсь до зав'язки, що вже більш не вип'ю!.. Хто, я не вип'ю? Та я одним духом вип'ю цілу кварту! Я відро ще вип'ю, цілу бочку! Шинкар мене не зна хто я? Мене ніхто не зна! Я тільки сам знаю, хто я? Я старшина, я староста, я соцький! Я все! Я становий, ей — ей становий!.. Га? Де становий? А що мені становий!.. Я його не боюсь!.. Нехай іде сюди! Я, я нікого не боюсь!… Що ти мене штовхаєш? Какоє ти імеїш повноє право штовхать мене? Одійди, а то всю морду розчавчу!… Ах, ти ж!… (Замахнувся і впав).
Ів. Павлович. Так стало, будем так говорить завтра і в дорогу.
Андрій. Я своїм словом не торгую і набір його не даю!
Ів. Павлович. Молодець, говорить, як по писаному! Так у ранці сходимо до волости і всю там механику, на счет условія… Щоб, значить, будем так говорить, ніякого продолжительного хвакта, ніякої процедури… А що, писар ваш любить приношенія?
Андрій. А де ж ті писарі, котрі цього не люблять.
Ів. Павлович (розвів руками). Що ти вдієш? Здирство, одно слово грабіж! Нема чести, в яму честь закопали! (Вернувся в домок).
