боки та печінки, за те при людях була заміжною і хозяйкою… Як не як, пережила те лихо, бодай воно на мені і окошилось…
Бичок. Плювать на те пащекування!
Стеха. Звісно, вам плювать а нам відбувать!
Бичок. Мало чого люде не плещуть язиком, сказано: «язик без кісток».
Стеха (починає знов хлипати). Ой, хтож мене порадить, хтож мене порятує в моїй тяжкій пригодонці?
Бичок. І є кому порятувати, є! Слухай, стара! Щоб ти вже запевне знала мою добрість і мою прихильність до чужого горя, і щоб твій зять упевнився, що я завжди радий допомогати в нужді, то мушу і на цей раз порятувати тебе… Наперед кажу, що запевне знаю, що може ти цих грошей вже й по вік мені не віддаси, але як той казав: де вже наше не пропадало? (Всміхається). Ти думаєш, що я не чув, як ти вже не раз лихословила мене перед людьми і скаржилась на мене? Чув, бо в мене скрізь є вуха. І не сором тобі?
Стеха. Та це ж якийсь ворог таке сплів!
Бичок. Нехай і ворог… Так допомогти, га? Мушу і на цей раз визволити тебе з оказії, мушу… І вже не за для тебе це роблю, а шукаючи душі своїй спасенія… За для бога це роблю!
Стеха (хапа його руки і цілує). Ох, батечку ж мій, я вже й не знатиму, як вам дякувати!
Бичок. От за ці словеса велике тобі спасибі! Молись за грішну мою душу, чесная вдово! Ох грішні ми, грішні!… Ходімо до горниці, я дам тобі грошенят!.. (Пішли).
