морю буря гуляє, а єсть це отцева й материна молитва мене карає.
Всі слухали його з великою увагою. Сам тільки Сагайдачний, бачивши, що буря ось-ось ущухне і небезпешність уже минула, ховав усміх під усами, але зважився довести справу до краю. Та тепер уже не треба було занапащати людину, досить зробити так, як вимагав забобон народній: треба було впустити в пащу розлютованому морю кільки крапель людської крови.
— Панове-братіки й дітки! — голосно сказав він: — добре ви дбайте, Олексія Поповича наперед виводіте, на правій руці мизинного пальця утніте, християнської крови в Чорнеє море впустіте. Як буде Чорне море кров християнську пожирати, то буде на йому супротивна хвиля стихати.
— Гляньте, а вже й тихо стало! — несподівано скрикнув Грицько.
— Глянь! І справді тихо! Слава ж тобі, Господи!
— Ведіть, ведіть Олексія Поповича! Утніте йому пальця! — гукнули деякі.
Олексій Попович сам вийшов наперед, перехрестився, вклонився на всі чотирі боки і положив мизинного пальця на облавки. Тут стояв Небаба. Він добув з піхов шаблю і перехрестився:
— Господи поможи! Рраз!
Кінчик мизинного пальця впав у море. Закапала в море і кров козацька. Всі перехрестились. Перехрестився і Олексій Попович і закрівавив своє бліде обличча.
А тим часом буря зовсім ущухла. Глянув на стихле море Олексій Попович, і обличча йому повеселішало.
