та в неволю забірали, добро грабували, худобу займали і до себе гнали, а села палили. Тяжкого лиха зазнала тоді Вкраїна. Відомо, наприклад, що року 1575 погнали татари до себе більш як 55 тисяч людей, 40 тисяч коней, 500 тисяч волів та корів і без ліку овець.
Сумними піснями виспівувала Україна своє горе; деякі з тих пісень дожили й до наших часів, та тільки тепер люде не дуже розуміють, яке горе виливали в піснях їхні предки.
Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Гей, витоптала Орда кіньми маленькії діти,
Гей, маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана погнала.
Чи багато з наших людей знають тепер, що то за орда, куди гнано отих пов'язаних людей, що з ними потім роблено?
Далеко, далеко, скільки оком глянути, прослався степ. Сонце пече нещадимо, на небі ні хмариночки. Степом суне орда, вертається з України въ Крим. Іржуть коні, реве худоба, мекають вівці. То татари женуть свою здобич. А он серед куряви людей видко: старі й молоді, мужчини й жіноцтво — йдуть вони обірвані, знеможені: руки й ноги їм сирицею пов'язано, голодні вони, пити хочуть, босі ноги позбивані, аж кров сліди заливає, а татари на те не зважають: баскими кіньми грають вони круг невільників та підганяють їх довгими пугами. А он татарин конем виграває, а біля коня дівчина біжить, за конем поспішає. То татарин прив'язав її до сідла та й мусить вона за конем бігти, а татарин нагаєм по спині її потягає, щоб не приставала…
От привели татари свою здобич у Крим, посортували й поділилися. Старих та немощних людей татарчатам повіддавали, щоб училися на їх з
