і вишиваною хустиною перев'язали. А поховавши товаришів, стрілянням з мушкетів ясу їм воздавали…
Гучно та бучно в'їздив гетьман Сагайдачний із своїм військом у Київ після того морського походу.
Мабуть чи не ввесь Київ вийшов до Дніпра, туди, де пристало до берега козацьке військо. І беріг, і гора над берегом, і всі вулиці поблизу, навіть дахи на будинках — усе захрясло людьми. Од усякого коліру вбраннів червоніло, жовтіло, голубіло, зеленіло мов на луці весняного часу. Назустріч славному лицарству вийшли з манастирів ченці та попівство з усіх церков з хрестами, з іконами та з корогвами, братчики з братства та спудеї (школярі) з братської школи, та цехи з своїми короговками. По всіх церквах дзвонено в дзвони.
Загули гармати, загомоніли мушкети — то Сагайдачний із військовою старшиною вийшли на беріг. Тут уже стояв чудовий білий орабський кінь у дорогому, злотом та шовком гаптованому, уборі. Сагайдачний ледві торкнувся червоним сап'янцем до позолочуваного стремена і в одну мить уже сидів на коні, мов приріс до його.
Велично їхав Сагайдачний з гетьманською булавою в руці. За ним ішли хорунжі з військовими корогвами та з турецькими й татарськими бунчуками, здобутими під час походу. За ними ішли козаки курінями. Поперед кожного куріня ішов курінний отаман і несено курінну корогву. Дивна це була картина! Вона вражала навіть тих, хто багато вже дива бачив на своєму віку. Пишне турецьке вбрання на козаках, здобуте під час останнього
