пити на своїх ґалерах лихтарі — так умовлено було зробити, щоб козаки знали, де свої ґалери.
Тим часом стало розвиднятися і з Очакова стало видко, що робиться на воді. А там козацькі чайки щильно обступили турецькі ґалери, стріляють на їх і не підпускають до своїх ґалер; а ті тим часом пливуть угору, минаючи Очаків. Побачивши таке лихо, з Очакова почали стріляти, та вже кулі гарматні не долітали до ґалер і падали в воду. На задній ґалері на чардаці стояв Небаба і давав туркам дулю.
Не витримали турецькі ґалери козацького нападу і кинулися навтіки. А козацькі чайки не гналися за ними. Вони попливли вгору, в Дніпро.
Та не так пощастило козакам біля Кизикерменю…
Літнє сонце освічує долину, всю збиту й стоптану людськими та кінськими ногами. Серед потолоченої трави лежать мертві козаки. Багато їх… Одежа на їх закрівавлена, вітрець ворушить довгими чубами…
На шпилечку горилиць лежить молодий козаченько у пишному, злотом гаптованому вбранні. Широко росплющені очі втуплені в блакитне небо. Але він ще живий, бо як вітрець замає чубом, що спустився на чоло, тоді в козака ворушуться повіки і кривлються засмаглі уста.
Ніхто не сказав би, що той козаченько — Хведір Безрідний… А то ж він лежить постріляний, порубаний…
Як байдужно дивиться на його це високе блакитне небо!.. Він заплющує очі, щоб не бачити
