Цю сторінку схвалено
ГЕНШЕЛЬ,
Коби я лише знав, що ти гадаєш!
ГАННА.
Я роблю свою роботу, беру заплату. Але на се не позволю! Як жила ґаздиня, я гарувала цїлий день, і тепер не дармувала би я тому, що вона вмерла. Але коли люди говорять, що я строю ся, що хотїла би віддати ся — пошукаю собі радше иньшої служби.
ГЕНШЕЛЬ,
віддихає лекше.
Ет, як лише про те йде!…
ГАННА,
бере за якусь роботу, аби могла вийти.
Нї, нї, піду! Не можу лишити ся тут довше!
Виходить.
ГЕНШЕЛЬ,
кричить за нею.
Най собі люди плетуть спокійно. Що-ж би вони робили зі своїми ротами.
Розгортає чорний сурдут і вішає його зітхаючи.
Чогось мої клопоти нїраз не меньшають!
ЗІБЕНГАР
входить поволи з повною фляшкою води та шклянкою.
ЗІБЕНГАР.
Добрий день, Геншель.
ГЕНШЕЛЬ.
Красно дякувати, добрий день, пане Зібенгар.
