Сторінка:В. Липинський як ідеолог і політик (1931).djvu/64

Ця сторінка вичитана

Усієї України перекреслив еґоїстичну метушню наших демократичних „політиків“ і відновив право Роду Свого на стіл Київський.

Це виясненне внутрішньої справжньої суті того, що сталося 19 квітня Р. Б. девятнадцятьсотвісімнадцятого на Україні, є безсмертною заслугою покійника; це виясненнє дало йому змогу правильно накреслити і шляхи дальшого розвитку українського народу.


І тому ми так певні, що коли ми в покорі, визнаючи науку і авторитет Церкви Христової, приложимо всі наши зусилля для того, щоби зорґанізувати продукуючі класи не для зажертої боротьби їх один проти другого, „за шмат гнилої ковбаси“ (= демократичний матеріялізм), а для звеличення й зміцнення спільної Батьківщини нашої (= Трудова Монархія), ми промостимо Великій Українській Нації шлях до того, щоби вона з нікчемної парії між иншими націями стала нарешті Великою Українською Державою.

Лиш під нашим стягом може це статися.

Так учив покійний.

І ця його наука обґрунтована міцніще, ніж матеріялістичний демократизм!


І ми, гетьманці-монархісти ознаймуємо, що як за життя покійного, так і по його смерти високо нестимемо з самопосвятою прапор Трудової Монархії, працюватимемо, оскільки нам сили наші позволять над тим, щоби наші ідеали здійснити в житті.

Тому вшануємо ми память покійника найкраще не пустими, так часто облудними славословіями, а тим, що повторимо тут самим покійником для нашого Бюлетеня устилізований заклик:

За Гетьмана і Гетьманський Рід —
за одну для всіх і вищу од всіх законну, маєстатичну і загальну
Державну Українську Владу!
За всю Землю Українську —
за спільну всім місцевим „уділам“, „вірам“, „партіям“ і „народам“
Батьківщину!
За ціле громадянство українське
і за основи його буття як державної нації —
за Церкву!
За єдність семї-родини, співпрацю класів,
за
Армію!

О. Скоропис-Йолтуховськнй.

Целєндорф, у липні Р. Б. 1931.