Сторінка:В. Липинський як ідеолог і політик (1931).djvu/40

Ця сторінка вичитана

було і єсть на світі державних націй[1]. Найстаршим ґрунтом, якому завдячує месіянізм свій початок і своє імя, є традиції народу Ізраїля, якого ціле буття і небуття було побудовано на реліґії і якого державна форма була тісно звязана з реліґійною ідеєю. Серед народів клясичної старовини, греків і римлян, ці думки не могли знайти відповідного відгука з тої простої причини, що ці народи не цікавилися долею своїх сусідів варварів до тої міри, щоби бути їм провідником на шляху до кращого майбутнього, а зі зростом державної могутности підупадало значіння богів старовини. Щойно христіянська реліґія з її сильно виробленим почуттям любови ближнього була відповідним ґрунтом для розвитку месіяністичної ідеї в тім розумінню, що вибраний нарід не тільки є готовий повести людскість до більшої досконалости, але також має добру волю на випадок потреби взяти на себе і найтяжчі жертви. Таким способом месіянізм являється формою любови ближнього, перенесеної зі сфери індивідуальних взаємовідносин на великі комплекси народів. Отже, не почування вищости, свідомість якогось виїмкового становища — форма, яка наслідком людської слабости стала до певної міри дійсністю протягом історичного процесу, а любов до слабшого біднішого брата повинна бути основним тоном, провідною думкою кожного месіянізму.

Месіянізм, знайшовши сильну піддержку в романтизмі XIX стол., та спершися на філософії Геґеля, як теоретичній основі, захопив в першу чергу словян, — дав початок дуже поважному розвиткові літературного життя серед них і заховав в цьому середовищу свою силу, це можна сміло сказати, аж по нинішний день. Найглибше коріння запустила ця духова течія в творчости поляків і росіян, одначе окрім цього вона теж виразно помітна у провідників чеського громадянства і то не лише в минулому, за часів реформації, але також в нинішніх часах. „Зачатки нашого месіянізму мали ми всякий раз, як поривалися до буття реальною державною нацією. Отже в князівській державі, що дала початок ідеї „Святої Руси“. Потім в козаччині, в цьому, як вона себе називала — „племені Яфетовім“, цих лицарях Хреста Святого, що себе за аванґард христіянства в боротьбі з невірними уважали. Врешті в часах відродження наш месіянізм зароджувався в ідеях Кирило-Методіївського братства![2]. Зовнішнім виразом месіяністичних змагань в цьому

  1. Листи до братів хліборобів. Стор. 366.
  2. Там-же