слабого мозґу. Так було зо всіма великими ідеями, так буде і з ідеєю „Трудової Монархії“, родженої Вячеславом Липинським,
Писати про В. Липинського, оминаючи цю ідею, неможливо. Вона була його життям, його радістю, його мукою смертельною. Ця ідея дала йому сили працювати з надлюдською енерґією, без огляду на те, що його легені були з-давна зїджені хоробою, і що фізично він не мав чим дихати.
Закінченням „Листів до братів хліборобів“ він виповнив місію свойого життя і відійшов.
Йому не дано було — бачити втілення його ідеї в життя майбутньої Великої Відродженої України, але це доля всіх пророків. Вищий Розум кермує цим і не нам нарікати на цей Закон…
Ще в 1919–20 роках, коли Липинський брався за велитенську працю своїх „Листів“, він не раз висловлював авторові цих рядків своє побоювання, що фізична смерть захопить його на пів-дорозі, коли „Листи“ ще не будуть закінчені.
Липинський смерти не боявся — він був глибоко віруюча людина, і в смерти фізичній він бачив лише початок нового життя, котре звільняє людину од земної нікчемности. Але він вважав „Листи до братів хліборобів“ своїм обовязком і боявся, що фізична неміч може перешкодити йому цей обовязок перед Українською Нацією і перед Богом виконати.
Віруючий скаже, що Бог допоміг Липинському цей обовязок справдити. Скептик скаже, що само-гіпноза так збільшила його нервову відпорність, що він зміг жити довше, ніж хороба йому позволяла. У всякім разі — Липинський одійшов, виконавши своє завдання — заплодивши українську державницьку думку і передавши сучасному та наступним поколінням скарби свого великого духа.
Над його могилою не мусить бути місця для жалю і плачу. Смерть лише звільнила його од нестерпимої фізичної муки. Тіло пішло в землю, розпорошилось. Дух же його живе між нами — і буде все зростати і скріплюватись, поки набере сили настільки, що Українська Трудова Монархія втілиться в життя нашої нації і стане не лише ідеєю, а — дійсністю.
Наше покоління не розпізнало і не оцінило велитенської постати Липинського за його життя. Це зрозуміло — бо його учення не було популяризацією думок уже кимсь иншим вироблених та підготовлених: воно є проламуванням шляху через безмежну інерцію і тупість повільних способів нашого думання.
