ніс, — а тоді й питайся про бичків: полякаються! — І, задоволено всміхаючись, прямує собі далі й так само скрізь розмовляє, задоволено посміхається й ходить доти, поки жінка одніме воли, продасть їх кумові й тим самим одбере у нього спроможність ходити, перекидатися гострими словами, і тим самим одбере всю мету його ярмаркування.
А сонце пече, розлива по тілі якусь млявість: пахтить кінським гноєм, молодими огірками, житнім хлібом, таранею, дьогтем. У довгій, вузькій улиці возів, затовпленій кіньми, волами, людьми, чути регіт, сварку, торгування; на возах, завалених лантухами, сіном, свіжою травою, свитками, голосно перегукуються молодиці, дівчата, невеличкі хлопчики: на вигоні плаца, підгукуючи, підкидаючи ліктями, хлопчики силкуються вдати з себе Шмулів, буланих, кацапів тощо; коло річки, вибрикуючи, похнюпившись, весело ржучи, товпляться коні, корови, воли.
Але торг провадиться повагом, не хапаючись, не передираючись один перед одним; торгуються спокійно, поважно, де-не-де з смішком, з тонкою іронією, з коментаріями до товару; торгуються без видирання очей, без дикого запалу, без хитрощів, але з тонким підходом. Надходить поважний «дядько» в новій свиті, в картузі, з маленькими очима під густими бровами, з тонкими губами й невеличким ряботинням по худому лиці, підступає він до купки, що стоїть, поспиравшись на коней і розмовляючи тихо та мирно. Навкруги, звичайно, коні, люди; всі товпляться, штовхаються, пролазять між кіньми, перегукуються, регочуть. Дядько розводить дві спини коней, просовується і, потягнувши злегка за картуз, промовляє:
— Драстуйте! Боже поможи!
— Спасибі! — озиваються декотрі і, не переміняючи постав, слухають далі якогонебудь оповідача.
