боюсь, потому я нєобразований»? — «Уррра!» — знов гукають дружки. Микола схоплює Галю й почина цілувать її руку, її саму. А губи та руки Галині холодні, як крига, і це ще більш подобається Миколі. «Уррра!» — не стихає гук.
Микола прокинувся.
— Уррра! — загреміло з їдальні. Микола опам'ятався: в руках і під губами у нього була холодна, залізна штаба з ліжка.
— Уррра!
Микола сів.
«Що таке?» подивився він на себе, навкруги й на ліжко. І згадав.
«Господи! Який сором, який сором! — схопив він себе з одчаєм за голову. — Напився! Напився, як биндюжник, собака!.. Винесли… Сміялись… «Малорос, українець»… Глузування пшютів!.. А вона?.. Вона чиста, свята… Вона не плюне тепер у мою гидку, п'яну пику?»
Він скажено здушив голову й завмер. Щоки йому палали з сорому, в голові гуділо, а на серці була якась безсила, холодна безнадійність і почування чогось страшного.
«Тікати, тікати додому! — вмить схопився він і почав нервово застібати ґудзики, що, мабуть, порозстібали, як виносили. — Тікати, щоб ніхто й не бачив мене!»…
«Ні! — раптом зупинився він. — Побачать з їдальні й покличуть… Що ж робити? Що ж робити?»
Він з одчаєм подивився навкруги й безсило сів на ліжко. В їдальні чогось трохи стихло, потім декілька голосів умить заговорило разом і, нарешті, почувся бас Єремея Афанасьєвича:
— Так разбудіть єго, что ж там!
У Миколи страшенно завмерло серце.
Хтось тихо щось сказав, голос ніби жіночий
— Вот пустякі! Разбудіть і баста!
