отвертий «мерзотник і грабіжник», як ви кажете. Кубешка проти його все-одно, що маленька, злодійкувата собачка проти вовка. Перше, ніж судити, Ганно Пилипівно...
— Я не суджу, а питаю. Не хапайтесь лаятись! Я сама боронила вас, і не хотіла вірити. Але ви з цим Суботовичем були раніще в гарних відносинах. В карти грали раз-у-раз. Бували в його. Так?
— Що це, допит, Ганно Пилипівно?
— Чого допит? Хиба́ тут якась тайна? Мені просто цікаво вияснити. Коли він грабіжник і мерзотник, то чого ж ви приятелювали з ним? Як можна приятелювати з такими? І правда, що ця жінка хоче зідрати з його сто тисяч?
— Так, правда!
— І ви матимете за те великий гонорар?
— Великий.
Шапочка пильно зиркає на мене, потім мовчки бере в мене з рук торбинку й тихо, немов винувато, каже:
— Ну, мені треба вже йти.
Яка відчуженість, холодність у цій тихости й несмілости!
— Кінець, Ганно Пилипівно? Значить, і я шантажист? Грабіжник?
Вона підводиться і з ніяковістю відповідає:
— Не будемо про це більш балакати. Прощайте! Я поспішаю.
І, не подавши мені навіть руки, хитнувши тільки головою, вона відходить. Мені хочеться схопитись, наздогнати її, взяти за плечі й сильно повернути до себе. Як ти смієш так іти?! Як ти смієш?!