33
ТАЛАНТ
Збірає парубки й дівчата, лагодить хор, будує на панському подвір'ї театр для народніх вистав. Тетяна там днює й ночує.
Додає смутно:
— Шкода дівчини, я все-ж таки думав, що з неї щось буде…
Трохи згодом:
— А студента того я знаю…
Поговорили, посумували.
Далі:
— Ну, що-ж — шкода не шкода — ми вже тому не зарадимо. Треба до своєї роботи братися.
Стрепенулися, мов живою водою окропило: де та й сила взялася, бадьорість.
Постановили: не збочувати, не давати собі волі, гонити без жалю весняні спокуси, молоді принади, камінем на все літо сісти за книжки.
Квітувало жито, красувалося…
Здавалося сторінки книг горіли під нашими очима. І вдень і вночі, і вдень і вночі.
Ніби тільки крізь намітку бачили, як сади одцвіталися, як майнула крилами, одлетіла весна. Заглянеш до його в кімнату: сидить над книжкою, як муровина, непорушний, мовчки ниже рядки очима, ниже й ховає, глитає, як жеретія.
Гукнеш:
— Андрію Марковичу!
Не одриваючись од книги, сердито:
— Га?
— Чи є ще порох у порохівницях?
Підводить голову: лице примарніле, чуб поплутаний, очи — туман застеляє… Коротко, спокійно:
