рідну матір. Дозвольте поцілувати вашу чесну, трудящу руку.
Оксана заклопотано:
— Ну, добре, добре, сину, треба тільки йти спати.
— Піду. Вас зразу послухаю, піду, а вести мене, як жулика, не дозволю.
Вітя, рачкуючи, підвівся з колін і помарширував, похитуючись, до клуні.
— Ну, й люди, — хитає головою Бандуриха, — треба було отак напоїти хлопця.
....У Віті були рвоти. Стогнав:
— Водиці.
Настя давала йому води, клала на голову компреси, ходила як сестра жалібниця. Гладила чуб.
Кость довго ворочався, не спав, раз-по-раз підіймав голову, дивився, що робить Настя.
Далі укривався з головою, замовк. Аж ось знову схопився, розкидав постіль, почав одягатись.
— Куди це ти, Костю? — спитала Настя.
— Піду до хазяїна, — тут мені немає чого робити, — гостро отказав Кость.
— В чім річ, Костю? — затурбувалась Настя.
Кость хотів іще щось сказати, далі махнув рукою і, не озираючись, подався із клуні.
Прокинувся Вітя рано, коли ще всі спали.
Боліла голова. Зразу пригадав учорашній вечір і вхопився за голову; од сорому стало жарко: „і-і! наробив-же я шелесту“.
