довічні панни досталися. Коли приходить до нього одна баба та й каже:
— Я знаю, князю, чого ти журишся, що не тобі досталися три довічні панни. Що даси, як я тобі їх добуду?
— Все, що хочеш, те й дам. Будеш жити і їсти зо мною за одним столом, будеш господинею над усім моїм добром. А я тебе за рідну матір шануватиму.
Тоді баба й каже:
— Ну, добре. Звели мені дати човника, щоб переплисти на той бік, де живуть три панни.
Князь звелів дати їй човна. Переплила баба ріку, сховала човна в очереті, а сама передяглась старчихою та й пішла до будинку. Сіла вона під будинком, зігнулася та й труситься, немов їй холодно.
А на рундук гуляти вийшли три панни з Княженком, побачили бабу та й питають:
— Що ти за жінка?
А баба скривилася та й одказує так жалібно-жалібно:
— Я бідна вдова, пішла в гай палічок позбирати, їстоньки зварити та й заблудилася.
Шкода їм стало баби, покликали її до себе, одягли, нагодували її та й кажуть:
— Живи, бабусю, в нас, господарюй на нашому хазяйстві.
То вона й осталась.
Живе та баба з паннами в будинкові, так пильнує, так робить: і сама повимітає, без загаду поприбирає, й постіль усім постеле.
