бак і будуть купувати в тебе. То ти й візьмеш за нього коня, рушницю й одежу. А як будеш вибирати коня, то роби так: стань оддалік та й клич з табуна: сюк-сюк-сюк… Який вийде до тебе, того й бери.
Так і зробили. Їде Побратим конем, а за ним біжить дорогою собака. Побачили пастухи того собаку, задивились:
— От — кажуть — коли-б нам такого собаку! — Тоді й кажуть до Побратима:
— Чи не продав-би ти нам твого собаку?
— Продам, — каже.
— Що візьмеш?
— Дайте коня та рушницю, та дайте уві що одягтися.
Пастухи зраділи:
— Бери, скільки хочеш, бо такого добра в нас багато.
— Мені багато не треба, — каже.
Дали йому пастухи рушницю, дали одежу.
— А коня — кажуть — сам вибирай.
Став Побратим проти табуна та й кличе: сюк-сюк-сюк…
Дивиться: кульгає з табуна шкапа, погана-препогана.
„Здохне вона тобі, щоб я її взяв“, — подумав Побратим та й погнав її назад. Потім знову: сюк-сюк-сюк… Дивиться знову — та-ж таки шкапа суне з табуна. Нічого робити, взяв її з собою, поїхав. А собака зостався в пастухів. Вночі, як пастухи спали, прийшли злодії, щоб покрасти коней. Собака почав гавкати та й розбудив пастухів. Тоді злодії повтікали
