Пл. Гавр. (грізно до Дороша). Ей ти, чорток, хочеш, щоб я тобі по шиї надавав!?
Дорош (приспівує й на одній нозі пританцьовує). Не боюся. Цілувалися. Під яблунькою. Під зеленою. (Платон Гавр. хапає хлудину, женеться за Дорошем). А, рятуйте, цілувалися.
(За садом дівчата перестають співати. Чути голос: — Що воно репетує? Ріжуть його, чи що?).
Дорош. Ось тут… Платон Гаврилович із Федорою…
За садом: „Впіймали. Ану, дівчата, гайда“. — Федора озирається, оступається стурбована, не знає, що почати.
Федора. Отак не знаєш, звідки на тебе й лихо складеться.
Дорш. Трата-та. Трата-та! Милувалися. Кобеняком укривалися.
Пл. Гавр. (заклопотано до Федори). Ну, й що ти вдієш із таким арештантом. Подумають, що й справді я тут із тобою робив не знати що…
Федора (одступивши, одразу міняє тон, сердито, голосно). Бо чого ото справді причепилися ви до мене. Що я вам таке? Яка я вам пара. Бач — дурку яку знайшов: ходи до мене в кімнатах прибирати. Щастя якого не бачила; та гори ти із твоїми кімнатами, із своїм багацтвом.
Пл. Гавр. (очамрівши) Федоро, чи ти не сказилась?
Федора. Не знаю, хто тільки сказився. Бач, який святий та божий. Женитись збирається, а на молодиці очі витріщає, як жировий туз. Це по благородному так… (Передражнює). Я візьму за себе молоденьку, щоб вона була
