Дорош (помалу виходить із-за дерева, плачучи). Оддайте, дядьку, я більше не буду.
Пл. Гавр. Ага! Бач! Казав-же тобі: не лізь, Дороше. Не послухав, тепер будеш знати, коли по груші лазив.
Дорош. Оддайте, дядьку, я-ж іще нічого не вкрав.
Пл. Гавр. А чого ото понесло тебе на дерево? Бач який — не вкрав… Та я тобі не подарую ще того, що ти мені на тому тижні щепу зломив.
Дорош. Хто — я!? Мене-ж тоді й дома не було. Хто вам наказав?
Пл. Гавр. Люди казали. Хто-ж більш, як не ти, сади витовкує. Знають уже всі тебе. Всім сидиш у печінках.
Дорош. Оддайте вже: ну — намніть мені вуха або дайте разів зо два по шиї, та й оддайте. А я більш ніколи не буду. Пожалуста.
Пл. Гавр. Бач який, тепер і прохати навчився. Ні, хлопче, прийдеш ти за козирком до управи, та ще не сам, а з батьком. (Суворо). А тепер іди геть, коли не був битий. Іди собі звідціля. Іди.
Дорош. Я не хо… (Схлипує).
Пл. Гавр. (підходить до Дороша, бере його легенько за в'язи, одпихає до перелазу. Дорош починає тоненько верещати). Іди, іди. Голови даром не мороч. (Вертається до куріня; за ним слідком — Дорош, але близько не підходить. Стає під деревом).
Дорош. Оддайте…
