Платон Гаврилович — сільський дука, остаркуватий парубок.
Федора — молода покритка.
Дорош — хлопець-пастух.
За сценою — пастухи і дівчата.
Сад. В саду поміж деревами покошене сіно. В холодку солом'яний курінь, а коло куріня — граблі, коса, рушниця, то-що. Із-за саду долітає бадьорий робочий гомін: співають дівчата, гукають біля скотини хлопці, ірже кінь, хтось далеко клепле косу. Спека. Платон Гаврилович в солом'яному брилі, без піджака, варить недалеко од куріня варення. На тину примостився Дорош — мрійно зазирає в сад. Вид у нього засмажений, полуплений од спеки, чуб кучмою, не стрижений. На голові — новий козирок. Вигляд — завоїстий.
Платон Гаврилович порається біля варення, щось собі мугиче, часом диригує рукою. За садом із гомону вириваються голоси.
Голоси:
— Федора вже й граблі кинула.
— Федоро, може по воду?
Федора. Піду по холодну, а то ця нагрілася, як окріп.
