Настуня. Пан… там стоїть… такий!
Всі. Де, який пан? Ану ходім.
Ідуть тісним гуртом, тримаючись один за другого. З темного кутка виходить Тихон, утиканий зірками.
Тихон (робленим голосом). Я пан Іван, над всіма скарбами пан… За те, що ви не спали, мого добра доглядали, приніс вам рощот! (Сіє зразу з приполу блискучими трухляками! Всі з реготом кидаються в розтіч, збирають блистки).
Тихон. На що багатий, тим і плачу, не здивуйте.
Кость. Нічого, яка робота, така й заплата.
Горпина. Що воно? Що воно таке?
Максим. Збирай: це Тихонові червінці.
Це Тихонові зорі…
Горпина. Як-же ви нас налякали, дядьку! (Збираються коло Тихона, розглядають його). Дивіться, яке страшне.
Тихон. Це колись було, як я ще парубкував…
Максим. Дядьку Тихоне, ану розкажіть, як ви впіймали колись відьму.
Пріся (рішуче). Ех, все одно вже до ранку не розійдемось. Розкажіть, дядьку, доб'ємо ночи до краю.
Тихон. То я вже-ж розказував колись.
Максим. Нічого, ще раз розкажіть. Тут не всі чули. (До останніх). Це, знаєте, надзвичайно цікаво…
Всі (просять). Розкажіть, Тихоне, розкажіть!
Тихон (думає, розглажує вуси). Бачте, у нас не
