Тихон. Ти-б, Палажко, пустила на призволяще, нащо я тобі кривий, негарний…
Палажка (стурбовано). Еге! Бач, який хитрий. То хоч кривого маю, а то й такого не буде. (Сміється). Ні, голубе, вже-ж тобі од мене не одчепитись.
Під лісою придушено сміються, прискають і затуляються хустками. Горпина не може здержати регіт, Кость хусткою затуляє їй рот. Регіт проривається.
Палажка. А це-ж кого там мордує під тином?
Палажка. Оце так роблять ті вчені та письменні. Це добре понаучувались, — нічого сказати. Муж та жона чесну беседу ведуть, а їм смішки, а їм реготи.. Ні, добрих батьків діти так не роблять. Уштиві діти і слухать посоромились-би, а вони під тинами на підслухи лазять. Не буде з вас людей! Старчоводи нещасні, тьфу!.. (Пішла).
Виходять Максим і Пріся.
Максим. От так висповідала.
Пріся. То таки й слід: дурієм, як малі діти.
Максим (з осторогою). Ви вже, Прісю, одсердились?
Пріся. Та що з вами зробиш — не хотілось погризтись на останку. Прощавайте! (Сміється).
