Максим. Щось не видно по тобі.
Кость (після павзи). Ну, й клята баба, де вона й узялась на його голову.
Максим. Це ти про кого?
Кость. Жінка Тихонова. Так гарно почав грать, вона прибігла, дудку одняла. (Зразу схоплюється). Ех… прощавай!
Максим. Оце і все?
Кость. Усе. (Іде).
Максим. Зажди!
Кость. Чого?
Максим. Молока хочеш? Сідай молока зо мною пити.
Кость. (крутить головою, не хоче).
Максим. Та чого ти такий, немов якась муха тебе вкусила?
Кость. А ти чого такий радий? (Іронічно). Слова, мовляв, додержав! Як-же не характер! Криця!
Максим. А ти-ж як думав, на вітер казав?
Кость. Камінем просидів до півночи, і радий. Тьфу!
Максим (сміється). То чого-ж ти сердишся?
Кость. Терпіть не можу, коли в людини сяє пика, як великодний самовар.
Максим. Ну, а що доброго, що ти там десь на греблі переливав з пустого в порожнє? (П'є молоко). Хто був?
Кость. Нічого, було й добре. (Павза). Я думаю, коли-б і ти був, то не пожалів-би. (Єхидно). Знаєш, хто був над ставом? Приходила Пріся.
Максим. Пріся? З хутора?
Кость. Пріся. З хутора. Завтра вона од'їз-
