Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 3 (1927).pdf/302

Цю сторінку схвалено

Андрій. Ну, тепер — тихо! Дивіться сюди: оце буде дві квітки — це лілея, а це королевий цвіт. (Показує на Ївгу і на Санька). А я буду за автора. Тепер слухайте… (Починають інсценізацію вірша Т. Шевченка „Лілея“).

 
V.
Тільки почали інценізацію — вбігає дід Петро, сердитий.

Дід Петро. Добривечір! (Дивиться по хаті, набачивши своїх, кричить). О, бач, де вони! Послав одну, як у воду впала; за нею другу — і другу як хапун ухопив! Чого це ви?

Ганна (спиняє). Та ось підожди трохи! Ось цить!

Дід Петро. Чого — подожди? Мені ось їсти, аж за печінки смокче, а вони роти пороззявляли тут. Додому!

Ганна. Та кажу-ж — зараз! Не вмреш — наїсися…

Дід Петро. Та що-ж тут таке?

Ганна. Ось цить…

Андрій. Почнемо наново.

Починають наново. В кінці школярі плещуть в долоні. Дорослі задивовані переглядаються, кивають головами.

Надія. Дивіться! Отаке й придумають і вигадають!

Дід Петро (тихіше). Та що-ж це тут діється? Театр який, чи що?

Санько. Завтра, діду, у нас у школі Тарасове свято, то все оце ми будемо у школі показувать.

Дід. Якого це Тараса?