Зінька. Мамо, вечеряти будемо у хаті чи надворі?
Зінька (озирається. Побачивши Василька). Куди це ти, Васильку, одягаєшся?
Батько. Ну, от і гаразд. Тепер тільки треба молоду йому вибрати.
Мати. А може в його уже є яка на приміті?
Зінька. Як-же нема, а Ганна? Вона-ж і з калюжі його вирятувала, як колись загруз був по коліна. Витягла, носа йому втерла, ще й поцілувала. Правда-ж, Васильку, Ганну будеш сватать?
Василько. Ганну… (Бере пучку в рот).
Батько. Ганну, то й Ганну — тобі видніше.
Мати. Та казати правду, то й дівка вона хороша, чесного, трудящого роду…
Петро. Здорова. Там ухопить мішок із житом на плечі — і не зігнеться.
Зінька. На вроду гарна, чорнява…
Батько. Ну, то не будемо-ж гаятись, одягаймося швидче та підемо. Дайте йому Петрову свиту… Ну, швидче!
Василька починають швидко одягати. Петро достає з жердки свиту, одягає Василя, мати підперізує червоним поясом, Зінька пришиває до шапки червону стрічку. Дають тютюн, люльку.
Батько (тимчасом навчає). Дивись, сину, будуть шанувати горілкою, не пий за столом,
