Коло порога він вихопив із-під пахви розмальовану чорнилом машкару, придів до лиця, затряс бородою, знову сховав, повернувсь й вибіг із хати.
Катря. Панасе! Ану покажи! Та покажи-ж, Панасику!
У хату ввіходить баба Хорошунка, зігнута, з великим костуром у руці; вона озирнула хату й почала голосно гомоніти.
Хорошунка. Бач! Бач! Нічого казати, добра хазяєчка! Двері скрізь порозчиняла, покинула сміття, покинула віник серед хати, а сама десь майнула!
Катря (вбігає задихана до хати). Я осьдечки, бабусю, я осьде! — Здорові були, бабусю.
Хорошунка. Здорова, дочко! А чого-ж це ти, дівко, покинула прибирати та з хати втекла?
Катря. Я тільки на часиночку вийшла! Я зараз вимету, зараз.
Катря хапає віник і швидко починає домітать хату. Баба Хорошунка сіла на лаві, схилилась на костур і починає навчати.
Хорошунка. Не годиться, дівко, так робити, не годиться! Де воно таке видано? Тепер-же — жнива; усякий люд, усякий гад, усяка нечисть по селу швендяє! Тепер треба позачинятись, позапиратися, та й сидіти тихесенько-тихесенько, щоб вас не було й видно, щоб і не було чути.
