чого-ж це ви повставали — сідайте, мої гості, до столу, а то ми так і до вечора не погуляємо. Та гукнемо ось на мої хлопці. Ох і співаки-ж є в мене. Там як заспівають…
Один із гостей. Та ось-же музики хотіли щось нам грати.
Кармелюк (згадав). Ага! Правда! (До Мошка). Перебили тобі рахубу, Мошко, — ну, та нічого — за спину не ллє, починай знову.
Мошко (знову впорядковує свою капелу. В лісі гомін).
Гості (сміючись): Стій, Мошку, знову когось ведуть! (Загальний регіт).
— Це вже якихсь панів.
Кармелюк. От розносило їх! І потанцювати людям не дадуть. Ну, зажди, Мошку.
Із лісу гайдамаки виводять панну й пана. Обоє в подорожніх балахонах).
Панна (згорда). А хто тут у вас той самий Кармелюк.
Кармелюк (дивиться на неї, осміхаючись). Дивіть-ся: яка? Ця, видно, не боязка.
Панна (до його). Ти Кармелюк? (Суворо). Ну, то кажи, по якому праву не даєш проїзду чесним людям?
Кармелюк. А от ви, паненко, скажіть, хто ви така, куди й по якому ділу їдете. Тоді може й пустимо.
Панна. Я — панна Зося Захаржевська, а їдемо до панів Любчинських на бенкет. Буде з тебе?
