рахуба

рахуба

Раху́ба, би, ж. 1) Счетъ, отчетъ, разсчетъ. Як ударив в губу, то й розбив всю рахубу. Ном. № 5813. Скільки всіх зорь, цьому ще ніхто рахуби не склав. Ком. I. 49. Раху́би не дам. а) не могу счесть, б) ничего не могу подѣлать. Ном. № 6666. 2) Разсчетъ, соображеніе. Не прийдеться рахуба до чуба. Ном. 3) Возня, хлопоты. Буде ще з ним рахуба. Оце рахуба!

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924