страмити вас перед людьми, щоб не думали, що я вашого розуму! Ви думаєте, як вам із матір'ю не треба людей, так і всім? Мені з вами вік не жити! (Жвавіше). Та ти думаєш, довго оце вона буде все на собі переносити? Роздивиться добре на вас та й покине! Я її вже по очах бачу. Ось поназдивишся! Та й дурна-б була, якби не покинула!..
Недоросток (приглядається до Марусі). Бач, яка добра! То оце ти будеш судити мене перед людьми?
Маруся. Не судитиму, правду казатиму, не буду покривати!
Недоросток. І Марту будеш проти мене насоружати? Будеш намовляти, щоб не любила мене та кидала? — Добра сестра!
Маруся. Ти вже її сам насоружив. Ти думаєш — любитиме тебе, отакого вітра? За що? Ось коли-б покинула хоч на рік, може-б порозумнішав.
Недоросток (думає, далі зразу). Бач, як налякала! Хай кидає й ворота сам одчиню! (Свистить і показує рукою, далі вискакує зразу на піл і сідає з розмаху на подушки, виспівує).
А що вже той їжак,
Та й до печи приліз:
Тікай-тікай, чоловіче,
Бо їжак тебе ззість…
Маруся. Розпестила змалку, то й жирує раз-у-раз, як теля в Спасівку. (Докоряє). Ну й чого-б ото я басував по подушках? Немає тобі в хаті иншого місця сісти?
Недоросток. Ніхто мені не вкаже: госпо-
