дити? (Недоросток дивиться на неї, лупає очима). Вилий його в помийницю к лихій годині. (Регоче).
Недоросток. Так оце ви такі хворі? А старі! А гладкі! Тільки й живете на вигадках та од роботи одриваєте.
Пріська (безсило регоче). Ох, ти-ж мій роботяжечка.
Недоросток. Ну, підождіть, я вас колись не так підведу, це вам не минеться. (Становить чарку на вікно й хоче виходити).
Пріська (пересміявшись). Ось зажди, Максиме!
Недоросток. Чого?
Пріська (таємничо моргає). Іди лишень сюди!
Недоросток. Ну? (Підходить).
Пріська (киває у вікно, сміється). А гукни лишень на того брехуна! Що це хіба тільки йому й сміятися над нами?
Недоросток (догадавшись, весело регоче; вибігає з хати. Чути). Юхиме, агов, Юхиме! А йди на часинку в хату!
Пріська (до Мирти, яка сидить уже за иншою якоюсь роботою). Охо-хо… А ти, дочко, дивишся, та й думаєш собі; ну й робітнички-ж позбиралися. (Марта мнеться, не знаючи, що казати). Та яка вже воно там робота в таку спеку! Все одно день на баглаї піде.
Недоросток (вбігає). Треба, мамо, в пляшку вилити, щоб зручніш було частувати! (Переливає з чарки в пляшку). Ось я ще соли підсиплю. (Радіє).
Пріська (жваво). Перцю, сину, перцю підсип! Хай йому в носі пошпигає, брехунові! (Недоросток мерщій сипле перець у пляшечку).
