справді до діла, то ще хто знає, як воно було-б… А то така думка: чим я маю чоловіка сердити, хай я буду менший. Бо ти сам таки подумай: чи доладу було-б воно, коли-б хазяїн лежав зісподу, а якийсь там харпак зверху? Не учтиво було-б. Я-ж не який-небудь лобур, щоб не знав цього. А я собі думаю: лежи ти й зверху, а я тобі зісподу натовчу мовчки боки, та й буде з мене! То хіба-ж мало скоштував ти стусанів, по правді признайся?
Недоросток. Того ніхто не бачив, а зверху я таки був. (Іде до дверей).
Юхим (неохоче встає і йде за ним). А проте, Максиме, по твоєму все-ж не вийшло. Хвалився, що поцілує жінка, та й даром. Кажеш, і дівчата цілували, а от жінка не хоче.
Недоросток (підбігає до Марти). Ну, Марто, швидче, хай йому полекша!
Юхим. Мене, як полюбить жінка, то й на ярмарку поцілує.
Пріська (цікаво). От таки призведе, бузувір.
Недоросток (до Марти). Ну?
Юхим. Отже не поцілує.
Пріська. Поцілуй уже, дочко, та нехай вони одвяжуться!
Юхим. Не соромся, молодице, в нас така поведінка: чи роблять, чи не роблять, а більше того, що цілуються.
Недоросток. Мерщій, кажу, а то нам ніколи.
Марта (соромлячись витирає губи й стиха цілує).
Недоросток. Раз! Два! Три! Буде. (Повертається до Юхима). А що? Хто тепер дурень? (Регоче).
