Тетяна Васильовна! Сумно їй самій! Обідили її, покривдили, то її й реви насіли. Ну, годі-ж уже, буде!.. Не плач! Мати куплять… королевича. Медом поможуть.
Таня (підводить голову, смутно осміхається). Сміється з дурної вчительки…
Зіля (думає яку хвилинку, далі тряхнувши головою). Ех, Зілько, Зілько!..
Таня (злегка кокетуючи). А що там таке?
Зіля. Дід Панас сердиться, Чуєте, як ото стугонить? Каже: дурень ти, Зільку, дурень! Не догадаєшся, чого ото так занудилася наша вчителька.
Таня. Ну, а нехай-же каже, чого? (Цікаво). Та сідайте, Зіля, ще-ж рано спати.
Зіля (сідаючи). Каже: бо ваша вчителька хоч і збирається вмирати, та перед смертю (сміється) ще-б і погуляла й потанцювала, бо ще хочеться їй і пожити, й порадіти.
Таня (сміючись). Бач, який догадливий дідько, а Зілі й у голову таке не зайшло-б!
Зіля. Е, кажуть: люби, боже, правду! (Сміється). Та ще, каже, й полюбитися, може, хоче. Поїхала собі шукати пари на світі: та й у клітці опинилась. Та й немає тут у неї пари, щоб пригорнути її.
Таня (веселіше). Яке-ж ви золото, Зіля. (Соромлячись). Ну, я сяду ближче біля вас. (Присувається). Давайте, я приколю квітку. (Приколює).
Зіля. Ех! (Крутить головою! Відразу одводить голову, прислухатися). Що ти кажеш, дідьку? (Павза). Е… цього ніколи не буде! У віки-вічні.
Таня (цікаво). А що він каже?
