шений снігом, з палицею в руці, він зразу здавався дорослим чоловіком. Кепкуючи з хлопців, він отрушував сніг і роздягався.
— А що я сьогодні, братця, бачив! — трохи згодом почав він розказувати. — Іду я з дому, зайшов до Грицька. Не застав я Грицька дома, та й іду сюди. Аж ось коло Галиної фіртки щось двоє ханьки мне, рукавами затуляється. Підхожу до них — коли, хто-б ви думали? — Павлушка й Андрій. Чого ви тут? — питаю. — В нас, — кажуть, — отвєти в задачнику вирвані, так оце хочемо побачити Галю та попросити. Постидив я їх, покивав головою, та й пішов. Отаке стало на світі діятись, — зітхнув він, — бере баба над козаком гору.
— А моду яку вже заводять, — почав він знову, — чоломкаються за „ручку“ з дівчатами, та ще не як-небудь — на „ви“.
— Та воно, як-казати правду, то не ловко й так, як ото роблять наші стрільці, — обізвався Макар. — Дівчата щебечуть до їх привітно та любо, а вони, лобурня, як-одвезуть що-небудь, то за них зчервонієш.
— Ні, нема правди на світі, — казав, розбуваючись, своєї Яків. — Аж нема батьку? — спитав він Грицька. Грицько почухав голову й перемовчав.
Розбувшись, Яків виліз на піч, мовчки вийняв з кишені скручену в дудку маленьку книжечку й кинув Грицькові.
— Читай, батьку! — промовив він і став гріти спину коло комину. Хлопці кинулись до книжки.
— Це, братця, така книжка, що не було її
78
