І побігли тіні по траві, і лист на дереві помутило.
Глянув Петро на його, зблід відразу, скривився.
— А, бодай тобі добра не було! — промовив з жалю, полинув і розтанув, як хмарина.
— Гав-гав-гав! — залящало десь поблизу Герасимове, сторожове щеня. Далі опукою вискочило із-за кушів та так і вп'ялося інспекторові в литку.
— Це-ж буде рахуба, як порве! — вдарилась Настя об поли. — Жучок! — кинулася вона його одгонити, — Жучок! Жу…
Прокинулась, — у дворі, помалу затихаючи, гарчить іще Жучок.
Не вспіла щось подумати, як силоміць потягнуло її знову кудись. Вже крізь сон чує, як влетіло щось у вікно, снує по кімнаті й гуде.
…Вона по цей бік, Петро по той. По середині плине кудись крутими берегами блакитна вода, леліє… Вітрець гонить хвилю, очеретом гойдає. Заходить сонце, палає небо, червоніють проти його дрібненькі мережані брижі на воді.
— Іди, йди! — проганяє вона Петра, — йди!
А йому так не хочеться: ступить раз-два та й спиниться, жалібно так очима благає.
— Не мнися, йди! — одгонить його без жалю Настя, — бачиш, який ото селезень по воді плаває?
— Ну то й що, як селезень? — питає Петро.
— Еге… що! — одмовляє Настя, а сама й не знає, що саме. А селезень кружить по воді, та все гуде, та все гуде. Далі — пуць у воду — уринув, та й нема. Хлюпнуло коло ніг.
201
