жечки; він перекинув сторінку і став малювати собі коня. Кінь вийшов поганий, зате хвіст і грива такі, як і хотілося Романові. Він надув щоки й став пихкати, пригадуючи собі, як кінь басує. Потім мерщій кинув перо. Схопився з свого місця й побіг з класу.
— Ты куда это? — припинила його вчителька.
Роман сказав. Усі школярі зареготались.
Роман стоїть навколішки коло порогу й сміється.
— Ну, а як-же я буду тут писати? — питає він вчительку.
— Ты теперь писать не будешь, — каже йому вчителька.
Роман трохи постояв, вийняв з кешені ножика й став стругати якусь палічку.
Вчителька вгляділа й одібрала в його ножика і палічку.
„Кумедія та й годі“, — думає Роман.
Здвигнув плечима й задумався. Нудьга взяла його. Він став заглядати через голови школярів у вікно.
— Петре! — крикнув він зразу, — он уже поїхали ваші батько з торгу і телицю повели!
В класі стали знов сміятись. Учителька розсердилась, аж почервоніла.
— Если не будешь ты хорошо вести себя в классе, — промовила вона суворо, — то я тебя совсем выгоню из школы. Болван.
Романові робиться ніяково; він моргає очима й дивиться на школярів. Усі сидять тихо, навіть боязно…
„Е, тут щось не так“ — думає собі Роман.
13
