Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 1 (1927).pdf/14

Цю сторінку схвалено

жечки; він перекинув сторінку і став малювати собі коня. Кінь вийшов поганий, зате хвіст і грива такі, як і хотілося Романові. Він надув щоки й став пихкати, пригадуючи собі, як кінь басує. Потім мерщій кинув перо. Схопився з свого місця й побіг з класу.

— Ты куда это? — припинила його вчителька.

Роман сказав. Усі школярі зареготались.

 

 

Роман стоїть навколішки коло порогу й сміється.

— Ну, а як-же я буду тут писати? — питає він вчительку.

— Ты теперь писать не будешь, — каже йому вчителька.

Роман трохи постояв, вийняв з кешені ножика й став стругати якусь палічку.

Вчителька вгляділа й одібрала в його ножика і палічку.

„Кумедія та й годі“, — думає Роман.

Здвигнув плечима й задумався. Нудьга взяла його. Він став заглядати через голови школярів у вікно.

— Петре! — крикнув він зразу, — он уже поїхали ваші батько з торгу і телицю повели!

В класі стали знов сміятись. Учителька розсердилась, аж почервоніла.

— Если не будешь ты хорошо вести себя в классе, — промовила вона суворо, — то я тебя совсем выгоню из школы. Болван.

Романові робиться ніяково; він моргає очима й дивиться на школярів. Усі сидять тихо, навіть боязно…

„Е, тут щось не так“ — думає собі Роман.

 

 

13