Хтось біжить згори, долі рікою і вимахує руками.
Сивенький приклав до ока далековид.
— То Нуман, — сказав. — Махає до нас, показуючи, щоб скорше йти до нього. Ви оба, — Сивенький звернувся до Василя і Юрка, — дайте ваші одяги і рушниці на наші коні. Туркмена привяжіть до якого дерева і самі за нами в ріку! Як Нуман переплив ріку, то й ви це втнете.
— Нам легше буде, — сказав Юрко, — роздягаючися, — бо на спинах не будемо мати клунків.
Сивенький і Мортон вїхали в ріку. По тім боці вже дожидав їх Нуман.
— Я підповз аж до їх леговища, і лежав на підслухах, — Нуман став зараз розказувати. — Вони недалеко звідси, в кущах. Десь недалеко від них відпочивають якісь мандрівники. З підслуханої розмови виходить, що то якісь дуже багаті перси. Конокради чигають на них. Саме тоді, як я лежав на підслухах, конокради поприпинали коні до кущів і полягали в траву, щоб підлізти під леговище персів. Коло коней не лишили нікого.
— Рушаймо! — крикнув Сивенький. — Насамперед веди нас до коней.
Нуман пустився бігцем вперед. Сивенький переказав Мортонові по-англійськи все, що чув від Нумана.
— Відберемо коні, посадимо на них наших хлопців і скочимо рятувати персів? — спитав Мортон.
— Не йнакше.
За малу хвилину коні були в їх руках.
54
