— священики, а Володимир — письменник, був основником і редактором ’’Діла” у Львові. Сестри Анна, Юлія, Іванна вийшли заміж за священиків. Початкову науку закінчив Барвінський в одноклясовій школі в Шляхтиницях, де вчителем був Яким Гамуляк, тернопільський міщанин, а 4-клясу народньої школи в Тернополі, де й у вересні 1857 р. вступив до гімназії. Навесну 1864 р. заходом о. Михайла Чачковського основано в Тернополі тайне студентське Т-во ’’Громаду”. Як учня 7-ої кляси впровадив Барвінського до ’’Громади” Іван Пулюй. ’’Громада”, до якої належали учні вищих кляс гімназії, була в той час справжньою школою українознавства. Тут вчилися літературної української мови, читали книжки з ділянки укр. літератури та історії, влаштовували різні національні свята, концерти в честь Шевченка тощо. Іспитом зрілости у 1868 р. закінчив Барвінський тернопільську гімназію.
Вписавшись на філософічний факультет Львівського університету, Барвінський вибрав історію, українську та польську мови як головні предмети. Побіч своїх університетських студій включився він зразу в культ.-наукове і громадське життя тодішнього Львова. Відвідував бібліотеки Оссолінських і Дідушицьких, в яких знаходив цінні матеріяли до нашої історії.
При помочі товаришів з Духовної Семінарії, а саме Гната Рожанського і Гаврила Боднара видав Барвінський поезії Т. Шевченка в двох томах (1867-1868), а в 1869 р. видав ще один том як доповнення до другого тому. До цих видань увійшли твори Т. Шевченка, друковані у ’’Вечерницях”, ’’Меті”, в петербурзькій ’’Основі” та поезії рукописного Кобзаря о. Михалевича. Хоч це видання мало певні недоліки щодо упорядкування, провірення текстів і коректи, то все ж таки на ті часи це був найповніший збірник Шевченкових творів для широких кіл українського громадянства. ”Ми дали суспільності те, на що спромоглися наші слабі сили”, згадує Барвінський у своїх спогадах.
Вже на університетських студіях виявився Барвінський людиною правдивого патріотизму, невичерпаної енергії, ініціятиви та надзвичайної працьовитости. Таким залишився він до кінця свого життя. В 1867 р., у зв’язку з його пляном концерту з нагоди 7-мих роковин смерти Шевченка 1868 р. він звернувся до Миколи Лисенка, який в переїзді до Ляйпціґу на вищі музичні студії зупинився у Львові, з проханням написати музичну композицію до слів “Заповіту“, що Лисенка радо ви-
