Війна губ та грибів в жуками.
Як загадав боровик
Над всі гриби полковник,
Під дубочком сидячи
Та на гриби глядячи,
На жуків іти війною
Всей громадою грибною.
Посилає посланців,
Геть по лісові гонців,
Щоб трубили, щоб гукали,
Щоби губ-грибів скликали.
Обізвалися бабки:
„Зроду ж ми собі жінки,
То ж ми дома сидимо
Та хазяйства глядимо“.
Обізвались печерички,
Прехороші молодички:
„Наше діло сторона,
Не про нас ота війна“.
Обізвалися вовнянки:
„З роду ми собі панянки.
Там не то що воювать, —
В руки зброю страшно взять“.
Обізвалися опеньки:
„У нас ніженьки тоненькі,
Ми ж не винні тому,
Не підем на війну“.
Обізвалися вужа̀чки:
„Не поліземо ми рачки!
Там не лізти-рачкувати, —
Треба хутко поспішати“.
Обізвались маслюки,
Лежобоки-товстюки:
„Та нехай їм, тим жукам.
На що здались вони нам!“
Обізвались синьогубці,
Що сиділи собі вкупці;
„Хай там инших беруть,
Воюватись ідуть“.
Обізвалися піддубки:
„Ось візьмемо зараз дудки,
Будем зараз сурмить, грать,
Всіх грибів сюди скликать“.
Обізвалися тут грузді:
„Зараз коней візмем в гнузди,
Пострибаєм ми, поскачем,
Все, що треба, ми постачим“.
Обізвались сироїжки:
„Ми до того торгу й пішки,
От лише пождіть нас трішки.
Поки виліземо з діжки“.
Обізвались біляки:
„Що ж — ми зроду козаки.
Ми жуків тих порубаєм,
Посічем та постріляєм“.
Аж тут і красноголовці:
„Ми порядні, красні хлопці, —
Ми свій звичай бережем.
На жуків усі підем!“
