Масійона, де-Бюффона, великого Расіна, словом — класичний стиль нічого ніколи не зіпсує… Але, мій друже, — продовжував учитель, перериваючи себе, — я забув про мету своїх одвідин. Це ділова візита.
Згадавши, та пізно, про многословну елегантність і красномовні перифрази, до яких привчило виховника довге викладання лекцій, Рафаель мало не каявся, що прийняв його, але тієї хвилини, коли він хотів забажати, щоб його не було, він враз вгамував своє бажання, кинувши крадькома погляд на шагреньову шкуру, що висіла перед ним, розтягнена на білій тканині, де її остогидливі обриси були дбайливо обведені червоною лінією, як каймою. З часу фатальної оргії Рафаель затамовував найдрібніші примхи і жив так, щоб цей жахливий талісман ні на крихту не здригав. Шагреньова шкура була, як тигр, з яким довелось жити, не збуджуючи його люти. Отже, він терпляче слухав довгі міркування старого вчителя. Татусь Порріке за годину оповів йому про поневіряння, які окошились на ньому після Липневої революції. Цей добряга, бажаючи мати впливовий захист, висловив разом і патріотичне бажання залишити крамарів за їхніми столиками, державних діячів — за громадськими справами, адвокатів — у Палаті, перів Франції — в Люксембурзі; та один з популярних міністрів короля-громадянина прогнав його з посади, обвинувативши в карлізмі. Старий опинився без місця, без пристановища й без шматка хліба. Бувши за провидіння бідному небожові, якому він оплачував пансіон у семінарії Сен-Сюльпіс, він прийшов не так заради себе, як заради приймака-дитини: просити свого колишнього учня поклопотати перед новим міністром не про відновлення прав, а про посаду інспектора в якімсь провінціяльнім колежі. Рафаелеві
