вів Елі Маґус, — та тільки цей шахрай, здається мені, здобичі шукає, таким людям я не довіряю, тож і не відповів йому нічого. Через три дні він сам заявився і залишив свою картку; я сказав дверникові своєму, що для нього мене ніколи немає вдома…
— Ви золото, а не єврей, — сказала Сібо, якій обережність Елі Маґуса була мало відома. — Ну, дітки мої, через кілька день я так підведу пана Шмуке, що він продасть вам шість або вісім картин, десяток найбільше, але з двома умовами. Передусім, це цілковитий секрет. Покличе вас сам пан Шмуке, правда ж, пане? А пан Ремонанк запропонує йому вас, як покупця. Словом, щоб там не було, а я тут сторона. Ви дасте сорок шість тисяч франків за чотири картини?
— Хай так, — відповів, зідхаючи, єврей.
— Гаразд, — вела дверниця. — Друга умова, це та, щоб сорок три тисячі ви дали мені, а в пана Шмуке купили картини тільки за три тисячі; Ремонанк теж купить чотири картини по дві тисячі франків, а решту віддасть мені… Тепер ви бачите, добродію Маґус, що я влаштувала вам і Ремонанкові чудову комерцію з умовою, щоб прибуток поділити нарівно між трьома. Я приведу до вас того адвоката, інакше він сам сюди прийде. Ви оціните все, що є в пана Понса, за ту ціну, яку ви самі дали б, щоб пан Фрезьє був певен вартости спадщини. Тільки не треба, щоб він приходив перед нашим продажем, розумієте?..
— Зрозуміло, — сказав єврей, — але треба часу, щоб оглянути речі й сказати ціну.
— Матимете на це півдня. Це вже моя справа… Поговоріть, дітки, про це поміж себе, а там позавтра й діло зробиться. Зараз піду до Фрезьє й побалакаю з ним, бо він знає все, що тут робиться, від доктора Пулена, а це така пройда, що з ним уміючи треба.
На півдорозі від Нормандської до Перлової вулиці Сібо перестрінула Фрезьє, що йшов до неї, — так бо нетерпілось йому мати елементи справи, як він висловився.
— А я до вас ішла, — сказала Сібо.
Фрезьє поскаржився, що Елі Маґус його не прийняв,
