як він стримував себе, ліг йому на обличчя. В руках він мав цейсовського бінокля.
— Я добре роздивився його, — сказав лорд. — Не наважуся сказати, що воно таке, але свідчуся своєю репутацією, що таких птахів я ще ніколи не бачив.
Ось як стоїть тепер справа. Чи й дійсно ми дійшли до границь невідомого, і та тварина була перший вістівник втраченого світу, за який говорить наш начальник? Розповідаю все так, як воно було, а ви вже робіть які хочте висновки. Це, власне, єдиний більш-менш видатний випадок.
Отже, мій читачу (якщо мене хто читатиме), ми проїхали з тобою по величезній річці, прослизнули у відтулину в оситнягу, пропливли під зеленим склепінням тунеля, пройшли довгу путь між пальмових дерев, продерлися крізь бамбукові хащі й видобулись з папороті. Перекинувшись через другу горбовину, ми вздріли перед собою неправильної форми, порослу пальмами рівнину. На обрії вона кінчається пасмом червонуватих скель, що їх я бачив на малюнку. Ось вона переді мною, і немає жодного сумніву, що це — те саме пасмо. Від нашого табору до найближчого краю його — щонайменше сім миль. Далі пасмо загибається і скільки кинути оком іде кривою лінією.
Челенджер козириться немов упремійований, а Самерлі мовчить, але, як і перше, до всього ставиться скептично. Завтра мусимо розв'язати принаймні частину наших сумнівів. А тимчасом, користаючись тим, що Хосе проштрикнув собі бамбуком руку й хоче повернутись додому, посилаю через нього листа. Може, якимось щасливим випадком він і потрапить вам до рук. При першій же нагоді напишу ще. Надсилаю схематичну мапу нашої подорожі. Сподіваюся, за допомогою її вам легше буде стежити за моїм оповіданням.
