Сторінка:Артур Конан Дойл. Втрачений світ. 1929.pdf/58

(Тут містер Волдрон шепонув щось голові, а той підвівся і з суворим виглядом висловив догану карафі з водою). А тепер годі вже про це. (Гримкі й протяжні оплески). Перейдімо до питань ширшої наукової ваги. З яким твердженням лектора я — практичний дослідник — не погодився? З твердженням про зникнення з обличчя землі деяких груп тварин. Я кажу це не як аматор або, додам ще, як лектор-популяризатор. Я говорю як людина науки, зблизька обізнана з фактами, і запевняю, що містер Водрон помиляється, коли гадає, що передісторичних тварин не існує більше, бо він їх сам не бачив. Безперечно, як він і казав, вони — наші предки, але предки, так мовити, сучасні. Їх можна знайти й тепер в усій їхній жахливій гидоті, треба лише мати енергію та настирливість, щоб одшукати їхні леговища. Істоти, яких вважали за властивість самої юрської доби, страховиська, що легко переможуть і пожеруть найбільших з наших ссавців, живуть ще й досі. (Крики: „Нісенітниця!“ „Доведіть ваші слова!“ „Звідки ви знаєте?“) Звідки я знаю, питаєте ви. Знаю через те, що особисто відвідав їхні леговища. Знаю тому, що сам бачив деякі з них. (Оплески, шум, хтось гукає: „брехун!“). Я, кажете, брехун? (Загальне галасливе задоволення). Чи й справді я чув, ніби хтось назвав мене брехуном? Може, особа, що назвала мене брехуном, ласкаво встане й дозволить мені подивитись на неї? (Голос: „ось він тут, сер!“ і над головами купки студентів підноситься плохенька невеличка постать в окулярах, що з усієї сили пручається й намагається сісти на своє місце). Ви наважились назвати мене брехуном? (Ні, ні, сер! — заперечує бідолашний і зникає наче блазень у шабатурці). Якщо хтонебудь у цій залі насмілюється гадати, що я кажу неправду, я залюбки перемовлюся з ним парою слів по закінченні лекції.