Шерлок Холмс підвів очі від старої, з почорнілими літерами, книги і повільним рухом, як людина, що має охоту поговорити, сперся на поруччя крісла.
— Мій мозок, Вотсоне, повстає проти безділля, сказав він. — Давайте мені задачі, пропонуйте розвязувати найзаплутаніші таємниці або розбирати як-найскладніші випадки — і я тоді почуваю себе, як риба у воді. Але нудна буденщина наганяє мені жаху. Я потребую розумового роздратування, і ось через що й обрав свою професію, або, вірніш, створив її, бо другого такого, як я, нема в цілому світі.
— Ви хочете сказати, що ви — єдиний неофіційний детектив? — спитав я.
— Детектив-консультант, — одповів Холмс, — остання й найвища інстанція у справах розшуку. Коли Ґрегсон або Лестрейд чи Джонсон збиваються з плигу, а це ж — їхнє звичайне становище, вони звертаються до мене. Я вивчаю факти і тоді висловлюю свою думку, як експерт-фахівець. Слава мене не цікавить. Моє прізвище ніколи не з'являється в газетах. Найкраща винагорода для мене — сама робота й приємність знайти поле, куди я можу прикласти свій хист.
Нещодавно мої досліди поширилися й на континент, — провадив він далі, набивши свою люльку. —
