Перше село велике й уже дещо европеїзоване, цеб-то воно складається майже з самих мальовничих відкритих самоанських хат, — дерев'яні стовпи, дах і цинівки, без стін; звичайно, є тут і великий басейн з водою до плавання і низенька клуня з пальмового листя, де переховується гордість усього села — довжелезне кану з багатьма веслами для перегонів; але є тут і на европейський штиб збудовані будинки, це перш за все церкви, принаймні, трьох різних обрядів, є кілька місіонерських шкіл і будинків, де живе німецький купець. Залишивши Соолевао в авто, я злізаю і на веранді знаходжу білу людину в целулоїдному комірцеві і справжнім галстусі. В галстусі сторчить навіть булавка — з залізним гачкуватим хрестом, та таким величезним, що сміло міг би правити за якір для парусного човна. Це той німецький комерсант, що вже тридцять років живе на Самоа.
Починаємо балакати в його дерев'яній веранді. Напроти, перед покладеним на землі дерев'яним пнем, на почіпках сидять чотири здорові самоанські жінки, в намистах з червоних рослинних зерен на голих брунатних грудях, і дерев'яними палицями гладко вибивають шматок лубу, лубу з паперового дерева, що з нього виробляється чудові тапи;
105
