радіти на тім світі. Ти від бога, свята людино, тому пил твоїх ніг коштовніший за золото.
— Благословен господь, — промовив Пафнутій, і склавши руку, перехрестив бабусину голову.
Та не встиг він пройти вулицею двадцять кроків, як юрба дітваків почала тюкати на нього, шпурляти камінням і гукати:
— О, злий чернець! Він чорніший за кенокефала[1] й бородатіший за цапа. Це дармоїд! Чому його не повісять десь у винограднику, як дерев'яного Пріяпа[2], щоб полохати птахів? Та ні, він накликав-би гряд на квітучі яблуні. Крукам на з'їжу ченця! Крукам!
І разом з вигуками летіло каміння.
— Боже, благослови цих нещасних дітей, — прошепотів Пафнутій.
Він гадав, ідучи далі:
— Я в пошані в цієї бабусі і в зневазі у дітей. Так ту саму річ різно сприймають люди, невільні від помилок і непевні своїх висновків. Треба визнати, що, як поганин, старий Тімокл має рацію. Він сліпий, але розуміє, що не бачить світла. Як переважає він своїми міркуваннями тих ідолян, що кричать із нетрів глупої темряви: «я бачу день». Все на цьому світі омана й рухливий пісок. Тільки бог єсть незмінен.
Тимчасом він швидкими кроками переходив місто. По десятьох роках відсутности він пізнав там кожен камінь, і кожен камінь був ганебний камінь, що нагадував йому про гріхи. Тому він жорстоко топтав босими ногами тахлі широких бурківок і радів, лишаючи на них кривавий слід від збитих п'яток. Лишивши ліворуч чудові портики[3] Серапісового[4] храму, він звернув на вулицю, оточену пишними будинками, що спали, здавалось, серед запашности. Там сосни, клени й шпигинарові дерева височіли верховіттям над червоним піддашшям та золотими акротерами[5].
- ↑ Кенокефал — назва великих мавп, що водяться в Єгипті й мають схожі з собачими морди. Відповідно до нашого — песиголовець.
- ↑ Пріяп — в грецькій мітології бог полів і садів, син Діоніса (див. Бахус, прим. до ст. 45) та богині кохання й краси Афродіти.
- ↑ Портики — криті колонади, які вели до священого місця, — пропілеїв, що оточувало храм.
- ↑ Серапіс — єгипетський бог, володар підземного світу й померлих душ.
- ↑ Акротери — майданчики на причілку в будівлі: вгорі — поземі, що прикривали верхню черепицю, а по кутках — скошені за схилом даху; на де-яких акротерах по храмах містились символичні виобрази.
