мушкетерських вакансій і до того потрібний ще й іспит. Зарахуйте цього юнака в ґвардійську роту вашого зятя Дезесара… А чорт побирай, Тревій! Уявіть собі гримасу, що її зробить кардинал! Він сказиться, та мені байдуже. Це моє право!
А кардинал дійсно розлютився. Лютував так, що цілий тиждень не приходив грати до короля. І король, зустрічаючись, щоразу питав його своїм привабним голосом:
— Ну, щож, пане кардинале! Як ся мають нещасний Жюсак та бідолаха Бернажу, що так віддані вам?
Коли Д'Артаньян, вийшовши з Лювру, спитав своїх друзів, як йому використати сорок пістолей, Атос порадив улаштувати добрий обід у „Сосновій шишці“, Портос — узяти льокая, а Араміс — завести собі гарненьку коханку.
Обід улаштовано того ж таки дня, і біля столу прислуговував новий льокай. Обід замовляв Атос, льокая знайшов Портос. Пікардієць, якого наш хоробрий мушкетер найняв на Турнельському мості, розважався тим, що плював у воду й пускав жмурки.
Портос вирішив, що таке заняття є покажчик спокійного й споглядального розуму, і взяв його без усякої іншої рекомендації. Велична постава Портосова спокусила Плянше (так звали пікардійця). Він гадав, що Портос наймає його для себе, і трошки розчарувався, побачивши Мускетона — слугу Портоса. Портос пояснив Плянше, що його власне господарство, дарма що значне, не дозволяє йому тримати двох льокаїв, і що пікардієць мусить піти служити до Д'Артаньяна.
Прислуговуючи за обідом у свого нового господаря і бачивши, як Д'Артаньян, плативши, витяг з кешені жменю золота, Плянше зробив висновок, що тепер його доля забезпечена, і подякував небу. Та золоті сни розвіялись, скоро він почав готувати постіль своєму панові, — у помешканні, що складалося з передпокою та опочивальні, стояло тільки одне ліжко. Плянше ліг у передпокої на ковдрі, яку стягнув з панського ліжка й якою відтоді Д'Артаньян більше вже не користався.
